части тіла б'ють цілого чоловіка і ще й усю його сім'ю?
Мій приятель знов не здобувся ні на яку відповідь, а тільки зітхнув тяженько.
— І конституцію маємо також, — почав я по короткій мовчанці знов говорити до свойго приятеля, — ая, маємо! Кажуть, вона дуже гарна і препишна. Ти бачив її коли, любий приятелю?
— Бачив? — здивувався мій приятель. — На папері, в книжці друковану, бачив, чому ні!
— Е, ні, я не про паперову говорю, — відповів я, — а про правдиву, таку, як вона виглядає по самій правді. Бачив ти коли цю дійсну, живу конституцію?
— Як же ж її можна бачити? Аджеж усі ми жиємо в ній, відчуваємо її…
— О, так, відчуваємо її, це ти правду сказав. А ось я бачив її на власні очі і хочу тобі це оповісти. Їду ото я раз зі своїми двома синами до Тернополя на ярмарок. Перед нами їхав незнайомий мені господар із жінкою. Чоловік сидів напереді і поганяв кіньми, жінка сиділа ззаду на сидженню, а між ними, обстелена соломою і добре зв'язана, лежала здорова, годована свиня, що її везли до міста на продаж, і спокійно вистромила з воза свою клапоуху голову. Приїжджаємо до Тернополя, переїжджаємо через рогачку[1], аж тут, ади[2], коло рогачкової будки сидить підстаркуватий панисько, має в руці
