Був собі раз у Галичині староста, та й гострий-прегострий! Вони то в тім краю всі гострі, але староста пан Зам'ятальський був іще геть-геть гостріший від інших. Хоч молодий іще чоловік — йому ледве минуло 45 літ — він не тільки авансував уже на те високе й одвічальне становище, але загалом мав славу взірцевого старости, а дехто вважав його «мужем будучини», призначеним на те, щоб усім «елементам перевороту» в краю показати, де раки зимують, що в галицькій «одинокій урядовій», а також у «другій краєвій мові»[1] виходить більше менше на одно й означає той педагогічний метод, який у святім письмі описано гарними словами: «дати кому рани і скорпіони».
Коли ж слава цього пана старости швидко по його вступленню на урядовання почала приймати попросту страховинні
- ↑ В Галичині в 80-90 р.р. єдиною урядовою мовою поляки вважали польську мову, а не погоджувалися на існування другої краєвої мови — української.
