Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/117

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

смієте приходити до мойого повіту і бунтувати мені хлопів?

Я відповів зовсім покірно, що не бунтував нікого, а хіба тільки від деяких бабів позаписував пару опришківських[1] пісень.

— Пане, не жартуйте! Справа поважна. Я маю докладну реляцію про все, що ви робили і говорили.

— То мене дуже тішить, коли це справді така докладна реляція, — промовив я. — То в такім разі пан староста певно знають, що я не зробив нічого протизаконного.

— Так що ж ви робили?

— Думаю, що ліпше буде, — осміливсь я відповісти зовсім скромно, — коли пан староста зволять мене випитати тільки про ті незаконності і бунтарства, про які там стоїть у реляції. А все інше пану старості може бути байдуже.

— Ні, пане! Ніщо мені не байдуже! — відповів усе ще грізно пан староста, знаючи добре, що в його реляції нема нічого такого.

Замість відповіді, я поклав перед ним свою записну книжку, де я позаписував народні пісні й бібліографічні виписки із старих церковно-слов'янських друків, знайдених мною в церкві того села — розуміється, українськими й церковно-слов'янськими буквами. Пан староста вхопив книжку і почав перегортати картки, але на його чолі знов почала набігати гнівна жилка.

 
  1. Опришки — гірські розбійники.