побіду. Очевидно, хотіли побачити пробу моєї політичної догадливости й моєї адміністраційної енергії. Я зрозумів це: мені завдано важку задачу, щоб побачити, чи буду здібний до ще тяжчих. Тут ходило про цілу мою будучину. Я опинився, мов огнистий кінь-бігун перед барієрою. Відвага роздувала мої ніздрі.
Повзяти постанову, уложити плян і визначити способи для його виконання, все це було для мене ділом кількох хвилин. Я хотів показати, що можу і як далеко сягає моя сила. Ще цеї самої ночі погнали кінні післанці на всі боки, телеграф бренів, ціла машина пішла в рух.
Другого дня у всіх трьох місточках вибрано мене величезною більшістю на посла до краєвого сойму.
Вражіння, яке зробив цей результат вибору… Ні, хто його сам не пережив, не бачив, тому його словами не розповіси. Подумай: в першій хвилі повне остовпіння, потім гомерівський сміх, потім де-де вибухи лютости й окрики розпуки, а потім…
Він зневажливо махнув рукою, промочив горло свіжою гальбою[1] і говорив далі вже спокійніше:
— Що сказали на це кандидати? Ну, піп здвигнув лише раменами і поліз у свою нору, не кажучи ані слова, а професор, як бомба, влетів до моєї канцелярії.
— Пане старосто, — прохрипів він, ледве здержуючи свою лютість, — що це має значити?
- ↑ Гальба — півлітра пива.
