Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Було це в осені 1875 р., коли, прибувши перший раз до Львова, повен маломістечкових фантазій та маломістечкової чутливости, я, недовго гаючися, вибрався повідвідувати своїх знайомих, що вчасніше поприбували до Львова і жили тут довший час. Був між ними також Михайло, мій шкільний товариш іще з нормальних шкіл у Дрогобичі. Він був так само, як і я, селянський син. У школі довгий час сиділи ми поруч себе, помагали один одному в науці, ходили день-у-день оба по вулицях, одним словом, були ми оба приятелями, наскільки це слово можна приложити до таких дітваків, якими були ми тоді. Але вже минуло вісім літ, як я не бачив Михася. За підмогою якогось духовного свояка він дістався до бурси «Народного Дому» у Львові і ходив тепер до восьмої кляси німецької гімназії, стративши один рік задля слабости.

Ще тоді, коли малими хлопцями ми сиділи поруч на шкільній лаві, я завважив деякі признаки вдачі Михася, і може власне вони так сильно тягли мене до нього. В його укладі, голосі та рухах пробивалася поперед усього якась жіноча м'якість та лагідність. Вражіння тої м'якости, того солодкого, трохи притишеного голосу, того щирого, ніколи не занадто голосного сміху пережило в моїй душі цілу гору вражінь, назбираних протягом вісьмох літ, і ще й досі згадка про Михася нерозривно лучилася зі згадкою тих основних прикмет його темпераменту. Ніколи я не міг уявити собі його розпаленого чимось, кричучого,