Хлопчина тихо застогнав, але не пручався. Батько зніс його насеред хати й положив на стільці.
— Weź miskę і potrzymaj pod gardzielą, krwi szkoda![1] — крикнув він до жінки, що мовчки, хлипаючи й тремтячи, сповнила його розказ.
— Kiej nas bóg і ludzie opuścili, to musimy sobie sami radzić,[2] — сказав понуро батько, мов для успокоєння свойого сумління, і, припіднявши Йонтка за шию, так що тіло й голова звисли на долину, одним замахом ножа перерізав йому горло. Покапала кров у підставлену миску, — кілька разів легко стрепенувшися, сконав хлопчина. Його тілом опровадили свята[3].
Страшні, понурі дні пішли тепер в заклятій хатчині. Огидна страва відразу немов затроїла останки всякого спокою, всякої надії в серцях батька й матері. Діти пажирливо обглодували кісточки свого нещасного брата, не знаючи, що, може, за кілька день і на них прийде черга. І справді, черга прийшла: м'ясо минулося, і, по довгій сперечці та плачах матері, батько зарізав другого синка, зовсім ще здорового. По тім страшнім учинку він знов сидів на лаві під вікном, темний, мов ніч, а мати поралась коло печі, варячи в горшку м'ясо й голосячи над ним, як над покійником. Що діялося дальше, цього вже патер Ґавдентій не
