Між Римом та Петербургом кілька літ уже велися переговори в справі інавгурованого[1] після 1864 року «обрусення» й оправославлення т. з. Західного краю, в справі ославленого навертання на православ'я підляських уніятів. Звісна річ, проти «обрусення», проти нехтування й нівечення народности чи то української, чи польської Рим не мав нічого сказати. Він боронив тільки інтересів католицизму, тобто своїх власних інтересів, і для тих інтересів готов би був наказати полякам зректися своєї народности й поробитися «коренно-русскими», щоб тільки лишалися католиками, коли б не був знав, що це до решти підрізало б його повагу у поляків. Росія переговори тягла, а тим часом енергічно і сквапно провадила діло винародовлення й оправославлення всіма можливими адміністраційними способами. Факти грубого насильства й брутальної неуваги до звичаїв і переконань народніх проривалися в печать, доходили до Риму в тисячних приватних листах і секретних донесеннях польського духовенства. Вкінці появилася в Римі, під проводом Яна Франковського депутація підляських селян-уніятів з просьбою до папи, щоб заступився за них і не давав їм пропадати в безодні «шизми». Франковський, речник депутації, розповідав нечувані речі,
- ↑ Інавгурованого — оголошеного, розпочатого.
