ницю. Але це не могло тривати довго. Великі трудності й кошти подібного виконування обрядів релігійних для многих, особливо бідніших, ставали непоборимою запорою. І от, коли я весною цього року знов заїхав на Підлясся, зібралось довкола мене в лісі за селом потаємно коло 500 селян, депутатів від громад, на нараду, що робити дальше. Тут-то я й піддав їм гадку — вислати депутацію до Риму й просити у св. отця католицького священика спеціяльно в тій цілі, щоб адміністрував св. тайни для підляських переслідуваних уніятів і дбав про те, щоб піддержати в них духа твердости й постійности в католицькій вірі.
«Думку ту прийняли зібрані з великою радістю, тут-таки вибрали депутацію, і в кількох днях зібрали між собою досить значну суму грошей на кошти подорожі для депутації. Всі вони потаємно перебралися через границю, а я, виїхавши за паспортом, застав їх уже зібраних у Кракові, а потім, звидівши гроби польських королів на Вавелю й принявши благословенство від тамошнього епископа, ми рушили до Риму[1].
Та сумна повість, розповідана попросту, без прикрас і патосу, зробила в Римі велике вражіння. На засіданню папської консисторії прийшло до бурливих сцен між сторонниками дотеперішньої політики лояльности супроти російського правительства і сторонниками підзем-
- ↑ Оповідання Франковського списане мною з його власних уст 1884 р. — І. Франко.
