— Гм, — заговорив він по хвилі, — Бог його знає, що це за товар такий. А ну покажіть, коли ласка ваша! Алеж бо я й коробки у вас ніякої не бачу.
— Мій товар в коробках не носиться. А показати вам його я можу тільки в чотири очі.
Підозріння старости щохвилі змагалося. Що за притичина така? Чи це припадково не злодій який, котрих багато по селах волочиться? І, не довго думаючи, він підійшов до одного свого хлопця й шепнув йому до уха, щоб побіг закликати присяжного і ще декого з села, а потім сказав до патра:
— В чотири очі? Гм, то хіба аж завтра? Бо нині ніч, на дворі не побачу, а з хати всіх вигонювати не буду.
— Ні, побачите й на дворі, — сказав патер. — Ходіть лишень! Ліпше нині, ніж завтра.
«А гій, це щось зовсім не спроста», — подумав собі староста: «Чи він мене зарізати хоче на дворі, чи, може, там засідка яка?»
Виглянув крізь вікно, — темно, тихо, спокійно, пси під вікнами лежать, — ні, мабуть, безпечно. Глянув на патра: невеличкий, сухий, слабосильний, а сам він проти нього велетень і силач.
— Ну, про мене, то ходім!
Вийшли на поріг, але патер потягнув старосту дальше, по-під вікна, вузеньким сухим місцем аж за угол хати і, не випускаючи його руки зі своєї, почав шептати швидко, озираючись і розслухуючи:
