чоловік, з одвертим лицем, коротко обстриженими русими вусами й довгим русим волоссям. Спокійна рівновага і сила виднілись в його рухах і поставі. Ясні очі гляділи розумно, трохи навіть хитро; говорив звільна, повагом, немов надумуючись перед кожним словом.
Вкінці староста відпровадив присяжного в кут і почав з ним щось шептати. На лиці присяжного виразилось зразу зачудовання, далі мигнуло щось ніби проблиск радости, а вкінці залягла звичайна задумчива рівнодушність. Вислухавши старостового оповідання, він хвилю стояв, мов надумуючись, що діяти; потім узяв шапку і, звертаючись з ушанованням до патера, сказав:
— Ходіть за мною!
Патер попрощався з старостою, поздоровив всіх у хаті і в темну пітьму пішов за присяжним. Довго йшли мовчки, з трудом пробираючись по глибокім болоті. Тільки сірі калюжі світились перед ними час від часу, та крислаті верби понуро шуміли край вулиці. Пси уїдали по подвір'ях, не важучись однако ж вибігати аж на вулицю. Зрештою нічого не було видно.
— Так ви аж з Риму? — заговорив вкінці присяжний приглушеним, трохи навіть тремтячим із зворушення голосом.
— Так, — сказав патер. — Святий отець прочув про ваше горе, хотів би потішити вас.
— Ох, тяжке наше горе, — простогнав присяжний. — От і тепер побрали наших, узяли й мойого брата. Вже два місяці
