всюди повинна бути предметом нашої ненастанної і якнайпильнішої дбайливости.
— А тим часом вам здається, що ми не досить уваги звертаємо на це наше завдання? — відповів пріор з неукритим невдоволенням.
— Сохрани Господи, clarissime, сохрани Господи! Ніколи я цього не думав! А надто, хто такий ті «ми»? Аджеж і я сам часть їх, значить… Ні, ні, не до цього я веду свою річ. А ось послухайте! Не тайна то мабуть для вас (при цих словах в голосі його знов прозвучав іронічний відтінок), що в східній часті цього краю живе народ, що вважає себе одноплеменним з народом по той бік Збруча. Але не в тім суть речі, а ось в чім: народ той приналежить нібито до католицької церкви, а рівночасно вважає себе членом грецької, тобто православної церкви. Ця… ця двоїстість релігійної свідомости поміж двома ворожими таборами, як вам здається, clarissime, чи не мусить вона будити деяких сумнівів і побоювань?
— Он що! — майже аж скрикнув пріор. — Ви вважаєте положення уніятської церкви двоїстим, значить, двозначним?
— Еге, clarissime, — твердо відповів патер Ґавдентій. — Не досить на тім, я міркую, що власне існування цього двоїстого, невтрального ґрунту тут, на границі, і є одною з найважніших перешкод до розширення нашого впливу на той бік пограничної черти.
— Гм… думка це, будь-що-будь, цікава, — холодно й напівзгірдно процідив крізь зуби
