зважився говорити з ним попросту, без звичайного фарисейства. «Поки що я ще тут старший, — думав він, — і мушу дати йому це почути; а там… нехай буде, що буде!»
— Знаєте, reverendissime, — промовив він якимсь різким і згірдним тоном, — говоріть зі мною попросту й отверто. Я в Римі не бував, дипломатії ніколи не вчився і завсігди думав, що за нею криється порядна порція нещирости. А при тім же я міркую, що ми свої люди, так і говоримо ж без непотрібної крутанини.
Патер Ґавдентій знов усміхнувся іронічно, немов почував вдоволення із-за того, що так швидко вивів з терпцю старого пріора й заставив його так отверто висказати свою нехіть до нього.
— Що ж, воля ваша, clarissime, — сказав він усе тим самим переборщено—смиренним голосом. — Моя душа чиста від скази нещирости, особливо перед лицем мого наставника, котрий повинен бути для мене першим по Бозі.
— До речі, reverendissime, до речі! — перервав йому пріор.
— Річ моя ось яка, — говорив далі патер Ґавдентій з незрушимим супокоєм. — Відомо вам, clarissime, до якої мети, до якого завдання намагає в цьому краю наш святий закон. Заповідне слово, виголошене святішим папою Урбаном, «orientem esse convertendum»[1] містить в собі всю нашу програму. Дорога до її виповнення все
- ↑ Схід має бути навернений (на католицьку віру).
