— Що ж, reverendissime, думки ваші дуже цікаві, і я, розуміється, подбаю про те, щоб довести їх до відома тих, кому належиться знати. Мені здається навіть, що сам народ зовсім не буде супротивний такому починанню. Я знаю досить добре уніятську людність цього города і бачу, що вона дуже радо ходить до костьолів на латинську службу Божу. Бував я не раз і на католицьких відпустах в Милятині, Кохавині, Кальварії і власними очима бачив, які маси уніятського народу сходяться на ті празники. Оце й наводить мене на думку, що сам тутешній народ прихиляється до латинського обряду, може, більше, ніж до грецького, і не буде супротивлятися таким реформам, які ви запевне собі намітили.
— Факти, clarissime, котрі ви навели, дуже цінні й цікаві сами собою, — відповів патер, — та тільки, жаль сказати, це тільки один бік медалю. Ви покликаєтесь на латинські відпусти в Кальварії й Милятині; я вам покличусь на уніятські відпусти в Гошові і Зарваниці, куди щороку сходиться майже така сама сила народу, як і на ті, про котрі ви згадуєте. Значить, тут очевидячки не в обряді головна сила, а в тім, що народ любить ходити на відпусти, не дуже дбаючи про те, куди й на які. Але я вам покажу ще один факт. До православного Почаєва, хоч він і за границею, мандрують щороку тисячі оцих уніятів, а тим часом католицькі відпусти патрів Домініканів у поблизькім, Підкамені, по цей бік границі, якраз напроти Почаєва ані руш не можуть
