у простого патра. Не лишалось ніякого сумніву, що оце перед ним сидів агент доволі великого розміру.
— Ну, нехай би взяти, що все це так, — згодився він, — що все це можна змінити. А все таки цікаво б знати, що і як ви хочете зробити?
— О, для цього досить тільки добре знати, як стоїть діло в теперішньому часі, а спосіб нашого поступування визначиться сам собою. Треба твердо переконати себе в тім, що положення тої, так званої, унії зовсім хитке, що в нинішню пору вона — ростина без коріння: від православія відстала, а до католицтва не пристала. Ну, скажіть, чи може бути що більш безглуздого від того домагання якоїсь автономії, якоїсь народньої церкви з боку уніятів! Аджеж католицька церква тим тільки й міцна, що одноцільна і централізована, що все держиться тої засади: хто не зі мною, той проти мене. Автономія, невтральність в часі боротьби це ж те саме, що зрада. Ось чому ми поперед усього повинні викоренити всі ті автономічні забаганки, утвердити католицизм sans phrase[1], і тоді тільки будемо мати в руках могучу підойму для дальшої боротьби зі сходом.
Патер Ґавдентій зупинився, щоб перевести дух. Чоло його покрилося краплями поту, а в кутках рота повиступали шматки білої піни. Пріор сидів мовчки, з виразом задуми на повному, блискучому лиці. Вкінці він сказав:
- ↑ Без оговорок.
