— А, як ся маєте, пане Маріяне?
— Спасибі, спасибі! Увійде. А ви як?
Пан Маріян, із яким власне я вітався, по досить довгім небаченню, був від кількох літ моїм, хоч не дуже близько, знайомим. Я пізнався з ним у гірськім селі Л., де він проводив вакації у свойого брата, що мав там власний дім і, як письменний чоловік, робив службу громадського писаря. Пробуваючи кілька неділь у Л., малолюднім гірськім селі, я був майже змушений познайомитися з паном Маріяном, як із одним із немногих інтеліґентних людей у цілій околиці, з яким чоловій, що не мусить день-у-день займатися фізичною селянською працею, міг поговорити, проходитися або заграти партію преферанса. А що я власне тоді вступав у той період життя, коли наклін до обсервовання людей, до в'язання їх мови та поступків із їх думками, характером та темпераментом починає найсильніше розвиватися, тож не диво, що моя увага звернулася також на пана Маріяна.
