Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/277

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Нехай і так, — сказав я. — Отже, високо-благородний господине (п. Палюх з задоволенням похитнув головою), я тут маю на приміті воспитанника, на котрого настоящім воспитанію дуже багато залежить.

— Очень много зависит! — поправив праведник.

— Ну, нехай собі й зависить. Я хотів би дати його під ваш високоумієтний догляд.

— Многоуважаємий надзор — поправив він, не порозумівши.

— Еге, еге, так само, як ви кажете.

— А соізвольте вас спросить, кто он таков? До якой русской партії належит?

— Що з нього зробите, те й буде.

— Очень хорошо. Но на безплатного у нас міста ніт.

— О, він багатий, дармо не схоче. Він сам задармо роздає не одному тисячі й мільйони.

— О, єжели так, то прошу. А на долго?

— Отож то в тім і біда, що не на довго, — сказав я. — Це, бачите, новий рік. Досі ще він маленький, лежить у повиттю, а за кілька день його покличуть до панування, то вже запізно буде до бурси давати. Ходило б о те, щоби за тих кілька день…

— Перепрошаю вас, господине, — сказав нараз праведник, хапаючи за капелюх, — я не имію времени с вами глагольствовати. Моє почтеніє!

Так розбилася моя добронамірена проба дати новому рокові якесь хоч трохи приличніше виховання від того, яке мали його попередники. Коби бодай продовжити його вік хоч учетверо, чей би все таки за той