час більше розуму набрався! — думав я собі і пішов через вулицю до «Народної Торговлі».
— Дай Боже час добрий і фляшку коньяку! — сказав я, щадячи слів.
Пан Ничай зрозумів мене й не сказав нічого, а лишень почав пакувати коньяк.
— Слухайте, господине, хочу у вас розпитати про одну річ, — сказав я, платячи.
— Прошу, — сказав п. Ничай, числячи гроші.
— Чи не можна би з вашого народньо-торговельного і економічного становища продовжити найближчий рік хоч учетверо?
П. Ничай скривився на мене, мов середа на п'ятницю.
— Т-та про мене, — процідив він, — але ви нас заріжете. Тут і так люди не платять довгів, а при такім продовженню терміну…
— Бувайте здорові! Бувайте здорові! — Я вже був за дверима.
— А, то ти! — крикнув до мене чоловік, якого я з розгону, вискакуючи з дверей, мало з ніг не звалив і який за те рівночасно заплатив мені порядним штурханцем у бік.
— Еге, я! — відйойкнув я, облизуючися після удару. — А ти хто? Бігме, не добачаю?
— Аджеж Скрудж![1]
— Чи направду? Дорогий Скруджу, ти юрист, — скажи мені, будь ласкав, чи
- ↑ Один із персонажів Діккенсової повісти «Святий Вечір», у ту пору ця повість була перекладена на нашу мову, и перекладача її, д-ра Е. Олесницького, звали в приятельськім кружку Скруджем. (І. Франко).
