з вашого юридичного становища не можна би настаючому новому рокові продовжити дні живота його хоч учетверо?
— В жаден спосіб не можна, — відмовив Скрудж. — По-перше, що вексльовий закон числить проценти від ста на рік; по-друге, що суди засуджують злочинців на роки, а в разі продовження року треба би змінювати закони, а це в нас забрало би хоч сто літ часу, а за той час усі злодії…
— Добре, добре! — сказав я, — бувай здоров!
Іду я собі дорогою, аж гульк, насупроти мене штильгукає на паличках п. Нагірний, між іншими своїми професіями також редактор «Нового Зеркала».
— Пане Нагірний, — кажу я, — змилуйтеся надо мною і над бідним новим роком! Поворуште своїм технічним розумом і зробіть так, щоб тому новому рокові продовжити дні живота його!
— Що ж, голубчику, — відказав мені ласкаво п. Нагірний, — із становища технічного я не маю нічого проти вашого пляну, бо церкви, які я будую, не бояться зубів часу й постоять щонайменше своїх сто літ, хоч кожний рік буде вчетверо довший, ніж досі. Але зі становища редакторського, то знов інша історія. Справді передплатники «Нового Зеркала» взиграли би аки младенци, коли б їм за ціну зложену на один рік присилано часопис чотири роки, але що зробить редакція?
— Ваша правда, ваша правда! — сказав я і розкланявся. Ні, мабуть не з цього боку я взявся до речі! Ніяк не йде продовжати кожному рокові дні життя його! А от
