лувався домацатися в тобі живої душі і не міг. Я зважив тебе на вазі і переконався, що ти занадто легкий. А до тої хати увійшов ти лише на те, щоб із неї не вийти більше. Вона має бути для тебе школою, найвищим університетом. Тут маєш побрати останню, найвищу, науку людськости, якої не дали тобі заграничні університети.
Пан усміхнувся на ті слова з погордою. Але молодий чоловік наблизився до простертого на лаві хлопа, взяв його за груди й підніс легко, як пірце. Потім все ще сонного поставив побіч пана і сказав:
— Придивись йому добре!
— Обридлива худоба — здригнувся пан.
— Знай-же, що від цеї хвилі ти будеш ним, вид і стан його візьмеш на себе, а він на твоїм місці засяде.
І сказавши ті слова, молодий чоловік п'ястуком, як величезним молотом, ударив пана в груди. Йойкнув пан у страшеннім болю і впав горілиць без тями. В тій хвилі погас каганець, що стояв на припічку, і в хаті зробилося зовсім темно і тихо, як у гробі.
Вже починало дніти, коли пан пробудився зі свого тяжкого зомління. Сутінь стояла довкола. Отуманений, він лежав іще і помалу почав пригадувати. Темні спомини якихсь то страшних снів миготіли в його душі. Підвів голову, щоб оглянутися довкола, та нічого не міг побачити, крім тісної, сірої, квадратової шпари над
