— A так, бажаю вам поводження. Дай Боже щасливо дійти до цілі! А що ж пан?
— А що ж би? Знаєте, як то кажуть: добре дуріти, коли приступає. Виріс в достатках і розкошах і, хоч про господарство не має поняття, вважає себе, Бог знає, яким господарем, бо все йому ведеться. Цікавий я, як то йому буде вестися без мене. З великої розкоші забажав нарешті побачити біду і вчора мало що весь дім не перевернув догори ногами, найстарших слуг зі служби понаганяв.
— За що?
— Від кого лише почув слово «біда», зараз жадав, щоб йому показав ту біду.
— Ха, ха, ха!
— А коли ні, марш зі служби! Ледве нині його упросили, щоб змилосердився над людьми.
— То диво!
— Дурний він, дурний: думає, що як досі було йому добре, так і навіки буде. Гей, пізнає він ще біду, аж йому вухами наллється. Ну, а як же з вашими ощадностями? — запитав місцевий завідатель чужого.
— О, мені ще далеко до цілі, — відповів замісцевий. — У мене пан бита бестія, але проте чоловік до тисячки готовими, крім пенсії[1] щороку, якось назбирає.
Дальше пан не міг слухати розмови тих чесних людців. Майже не тямлячи, що робить, устав, узяв залізні вила і, супокійно зблизившися, з цілої сили всадив
- ↑ Пенсія — платня.
