— Що ж він провинив?
— Над нижчими кат, перед вищими брехач, дбав тільки про себе самого.
— Але що ж він тобі зробив?
— Мені? Казав мене бити за спізнення і…
— І що?
Пан мовчав, не міг розповісти розмови з сусіднім завідателем.
Тим часом покликано сторожів закону, які ще від учора пробували у дворі, бо скатовані вчора переступники не могли йти, а підводи годі було дістати. Ті взяли нового злочинця в свої руки.
— За що ти забив завідателя?
— Бо так було треба.
Більше не могли від нього нічого допитатися.
— Чекай, зараз ти нам більше виспіваєш! — сказали і почали з ним переводити слідство по-свойому. Але хоч кров бризкала з перев'язаних батогом пальців, хоч розпаленою шиною пообсмалювано йому литки, а намоченими в солі шнурами посічено до крови плечі, — нічого більше крім тих слів не видобуто від нього. Аж над раном по відбутих муках зложено пов'язаних в'язнів на драбинястий віз і повезено до міста. Коли від'їздили з села, загуділи дзвони з сільської дзвіниці на знак, що зараз відбудеться похорон. Час був робучий, отже піп казав зранку винести на кладовище трупи жінки й сина Грицькового, щоб їх покропити й поховати, поки роса зійде з сіна. При гомоні дзвонів, котрих ніколи не мав уже почути, скатований злочинець заридав перший раз тяжко
