Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/327

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Ваше величество, — кричав один, — прийшов тут до нас якийсь гайдамака і збунтував нам усе пекло.

— Мені відібрав паличку й самого мало не скалічив, — стогнав другий.

— Діру в стелі провертів і порядок нарушив, — галякав третій.

— Мені десять зубів вибив, — гугнавив четвертий.

— Душі з кітлів повитягав, — падкував п'ятий.

— Що це за гайдамака? — питав зачудований Люципер.

— Або ми знаємо? Якийсь Русин, — відповіли хором чорти.

— Що ви верзете, недоріки! — гаркнув на них Люципер. — Хіба не знаєте, що від р. 1860 niema Rusi?[1] А коли її нема, то й Русинів ніяких не може бути. Може, це якийсь Москаль.

— Ні, ваше величество, ми Москалів знаємо. То Русин.

— Верзеш нісенітниці один з другим. Руси нема, то й Русина ніякого не повинно бути.

— Що ж нам робити, коли єсть? — простогнали чорти. — Та й ще такий здоровенний і страшний!

— Не сміє бути і шабаш! — грізно крикнув Люципер. — У наших пекельних реєстрах нема такого народу, то й пекло не може прийняти нікого такого, хто признається до того народу. Розумієте?

— Розуміємо! — сказали чорти.

 
  1. Нема Руси.