— Ваше величество, — кричав один, — прийшов тут до нас якийсь гайдамака і збунтував нам усе пекло.
— Мені відібрав паличку й самого мало не скалічив, — стогнав другий.
— Діру в стелі провертів і порядок нарушив, — галякав третій.
— Мені десять зубів вибив, — гугнавив четвертий.
— Душі з кітлів повитягав, — падкував п'ятий.
— Що це за гайдамака? — питав зачудований Люципер.
— Або ми знаємо? Якийсь Русин, — відповіли хором чорти.
— Що ви верзете, недоріки! — гаркнув на них Люципер. — Хіба не знаєте, що від р. 1860 niema Rusi?[1] А коли її нема, то й Русинів ніяких не може бути. Може, це якийсь Москаль.
— Ні, ваше величество, ми Москалів знаємо. То Русин.
— Верзеш нісенітниці один з другим. Руси нема, то й Русина ніякого не повинно бути.
— Що ж нам робити, коли єсть? — простогнали чорти. — Та й ще такий здоровенний і страшний!
— Не сміє бути і шабаш! — грізно крикнув Люципер. — У наших пекельних реєстрах нема такого народу, то й пекло не може прийняти нікого такого, хто признається до того народу. Розумієте?
— Розуміємо! — сказали чорти.
- ↑ Нема Руси.