— Га, що ж, коли йти, то йти, — мовив Русин і, не випускаючи з рук чортівської дрючини, окружений цілою хмарою чортів, полетів до пекельної брами.
— Ну, якої ж ти заплати хочеш за свою роботу? — запитали чорти, коли Русин зупинився в брамі і впершися, мов віл рогами, не хотів іти далі.
— Знаєте що? — мовив Русин. — Живуть там на світі три великі доктори, що мене лікували за життя. Хотів би я тепер побачити їх на хвилину і сказати їм пару слів. Приставте їх мені сюди живцем.
Чорти глипнули по собі, пошептали щось і зараз три з-поміж них знялися й полетіли в безмежні простори. Не встиг іще Русин оглянутися гаразд, а вже всі три лікарі, принесені за волосся, стояли перед ним з лицями, перекривленими смертельною тривогою. Якусь хвилину вдивлявся в них Русин на пів із жалем, а на пів із погордою, а врешті промовив:
— Ну, що, панове! Чув я вашу премудру орацію над моїм трупом. Спасибі вам за ваші турботи коло мого здоров'я. А замість подяки прийміть по слову правди. Ти, колего з правої руки, дурень. Ти старався вичерпати мої сили, — сам умреш на вичерпання своїх власних. Ти, колего з лівої руки, лічив мене на стеклизну і сам зазнаєш її болів. А ти, пане протомедику…
Не договорив і, замість закінчення, плюнув панові протомедикові в лице, відвернувся, натиснув крисаню на ліве вухо й потюпав угору до райської брами.
