забобону, і не стараються його розсіяти але, противно, визискують його і, замість вияснювати річ річевими доказами, замилюють очі публіці такими словами — це шарлатани, а не світила. А коли замість зупинятися на слові, звернемо увагу на саму річ, на котру таким словом натякається, і вияснимо її генетично, в зв'язку з обставинами, причинами й наслідками то покажеться, що та сама публіка, котра (бодай по думці письменників-шарлатанів) від грімкого слова трохи що по мишачих норах не ховалася, почне потакувати головами, а то й просто скаже «Ну, це ж діло очевидне, я й сам не раз так думаю».
Ну, а що таке — думки? Передо мною лежить камінь. Дивлюсь на нього і думаю а відки, як він тут узявся? А як він виглядає в середині? Чи тяжкий, чи твердий, з чого зложений і яка в ньому сила? І шукаю відповіді на всі ті питання.
Що ж тут страшного? Так само поступаю з усяким явищем фізичним, історичним, моральним. Он москалі до Самарканду залізницю довели — давай подумаємо, що воно за значення може мати? Чого їм там треба? Кому з того користь, а кому шкода? А он у Бельгії робітники до Карно республіканські адреси пишуть, обдумаймо і це, пошукаймо фактів, котрі нам це б вияснювали, стараймося поставити себе в положення тих робітників і запитаймо себе, щоби ми в такім разі зробили? Ну, і що ж тут буде лихого або страшного? Це ж звичайно всі так робимо. Або от убив чоловік другого,
