Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/342

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

або баран буде вовка їсти, тоді траві й баранові буде добре, але вовкові погано — а ні, то буде так, як нині, що їсть баран траву, а вовк барана, а чоловік вовка б'є. Але на полі духового розвою, на полі думки, науки — нема війни. «Пийте от нея всі!» І хто більше має, той іншим більше дає; хто в більшу силу вбився, той більшій громаді більшу послугу робить. А кривди нікому, хіба що навмисне хоче, або зариє свій талант у землю.

І тут, на такім полі, мала б наша публіка ставити нам, письменникам і газетярам, якісь перепони? Мала б домагатися: те нам давайте, а того не смійте? Мала б ставити нашій дискусії границі ще тісніші від тих, які ставить поліція й прокуратурія? Ні, не можу тому вірити!

Бо подумайте лишень! Що ми, письменники й газетярі, можемо дати тій публіці? Слова, думки, ради, вказівки — і більше нічого. Ані крапелиночки більше! Невжеж ми, письменники, газетярі та інші світила, настільки наївні, що думаємо, що публіка буде боятися слів, як ті московські купці в Островського бояться «жупела»? Аджеж коли це факт, то ми не можемо вибрати нічого більш оскорбляючого й унижаючого ту ниву, на котрій сіємо своє слово. Бо що таке слово? «Революція», «соціялізм», «нігілізм», «анархізм», «дарвінізм», «натуралізм» — що це таке? Взявши кожне слово віддільно, механічно, воно нічого не значить, нічого не говорить — жупел, та й годі! Лякатися слів, це — забобон і нічого більш. А письменники, котрі знають про існування того