гуральні, пропінацію й шинки, — а поза тим світом Траллеса, алембіка й літри хоч трава не рости. Ті звертаються до міщанства, ті до панства, ті до жидів, як кого його воли тягнуть. Значить, у них є своя публіка. У тої публіки є свої часткові інтереси. Як годяться ті інтереси з інтересами загалу, — про це їх органам мало діла, а коли часом і зайде річ про «суспільну гармонію», то вони для догоди своїм інтересам так гарненько на̀руби вивернуть логіку й факти і справедливість, що тільки стань та й дивись.
Але інтереси економічні, клясові — не наше діло. Там ведеться війна, homo homini lupus[1]). Часопис літературно-науковий має на меті інтереси духові, розвій думок, світогляду чисто людського та гуманного чуття. До кого ж з тим звернутися?
Очевидна річ — до такого розвою кожний має право. Тут ми відразу вийшли зі сфери боротьби і вовчих апетитів. На полі економічнім один збагачується звичайно коштом другого; на полі суспільнім один підноситься на руках та на головах інших, так що широка програма одного з моїх товаришів: «Я хочу, щоб усім було добре» — тут дуже може легко вийти на той сам на всетолерантний лібералізм, яким відзначується вищезгаданий редактор. Бо справді трудненьке діло, щоб рівночасно добре було вовкові, баранові й траві.
Або вовк буде траву пасти, тоді буде баранові добре, але траві й вовкові лихо;
- ↑ Людина людині вовк
