й їй сказати пару слів. Вона встала і опираючися руками о залізне поруччя, сказала:
— Ну, дітоньки, я попросту до вас. Маєте, хвалити Бога, домик гарний, для спільного вжитку. Тільки тихенько в нім, діточки, без крику, без стуку, бо то будівелька ще нова та слаба, знаєте, не встоялась. Одно тільки можу вам сказати: можете бути горді на цей домик! Такого другого не знайдете в цілім окрузі. Нехай же він буде вашою твердинею, нехай о його мури розбиваються всякі заходи, всякі наїзди ворожі! Кріпко і згідно, мої дітоньки, бороніть цього свого національного добра, і коли яка непокликана рука простягнеться, щоб хоч одну порошину з нього взяти, відбивайте її громовим окликом: Русь для Руси!
— Русь для Руси! — закликали всі зібрані, піднявши вгору руки, а Згода сама так запалилася тим окликом, що необачно тупнула ногою о балкон. І раптом захрустіло, затріщало, і загуркотіло, і на місці, де перед хвилею пишалася нова будівля, згромаджені побачили велику хмару куряви. Згода враз з балконом у першій хвилі злетіла вниз і вспіла без шкоди вискочити з розвалин. А коли курява розвіялась, то зібрані побачили, як з-посеред розвалин вилізла ще одна постать, обдряпана, обшарпана, але також здоровісінька. Це була аж надто всім знайома Незгода. Вона плювала, і чхала, і обтріпувалася од пороху, глини й болота, що кругом поналипало на ній. Побачила сестру свою Згоду, що бліда, як крейда, вся
