тримтячи з переляку, стояла в першім ряді видців, і підійшла до неї, грозячи їй попід самий ніс затисненими кулаками:
— І ще й сама стара палуба до мене прилізла, сама мене просить: дай мені спокій, не мішай мені, не рий підо мною! — зацокотіла зі злости Незгода. — Ну скажи ти, в'ямна ріпо, мішала я тобі, рила під тобою? Скажи при людях, при чесних пан-отцях, нехай нас розсудять! Правда, що я зовсім не творилася до твоєї роботи? А тепер скажи мені, пощо ти сама, підступом, мене в свої фундаменти замурувала? Ти думала, що там мені капут буде? Ах, ти опуде конопляний, ах ти костогризе! Невже в твоїй голові нема стільки мізку, що в дирявім горісі зерна? І яка щира сестриця! Бачить, що я заснула, ану мене в фундамент замурувати. Але почекай лишень, будеш ти мене знати, будеш ти мене тямити!
І Незгода вхопила Згоду за сиві коси і на превеликий соблазн зібраного народу обі сестри з криком і писком почали тягатись, волосатись та проклинати одна одну.
А пишний дім, Згодою збудований, лежав у розвалинах.
1890 р.
