що абсолютна правда самою природою речі закрита перед нами. Люди позитивного знання чують це найліпше і завсігди мовлять: ось тут і тут ми стоїмо на твердому ґрунті правди, наскільки вона взагалі доступна нашому пізнаванню. Люди компаративного знання дивляться на справу зовсім інакше. Їм досить сказати: цей чи той учений сказав те, це, третє, п'яте, десяте. В половині п'ятого у нього на тій і тій стороні є така й така помилка, недоладність, неконсеквенція. Як можна писати такі абсурди! Я, доктор Бессервіссер, знаю і тверджу, що це абсурд — значить, я ближче правди, я більший учений від тамтого!
Pardon! Я й забув сказати, що наш любий доктор Бессервіссер належить власне до цієї другої категорії, до тих людей, котрі знають усе ліпше, ніж хтось інший, бо всюди знайдуть якусь помилку, а з природи обдаровані такою щасливою організацією, що твердо вірять: коли я поправлю оцю помилку, значить, я ближче правди, значить, я більший учений від онтого-о!
Чи в нього є якесь справдішнє, позитивне знання? Ви чудуєтеся, як можна підіймати таке питання? Вам воно видається парадоксальним так, як коли би хтось, бачучи пана в фраку і білих рукавичках, смів питати, чи є у нього сорочка?… Га, мої панове, незглубні бувають тайни туалети фізичної і духовної. Хто знає, чи кожний панич у фраку і в рукавичках має справді чисту сорочку на собі, а доктор Бессервіссер так завзято бігає по
