Учень станув перед учителем ввесь запаленілий, ввесь тримтючи з обурення.
— Учителю, — мовив він, ледви переводячи дух. — Ти послав мене між людей і велів жити серед них десять літ і брати участь у їх життю і придивлятися їх ділам…
Він урвав, задихавшися.
— А ти приходиш по році і, як бачу, не дуже задоволений, — мовив учитель, усміхаючися лагідно.
— Ах, не говори мені про задоволення! — вибухнув юнак. — Я ввесь палаю і тримчу. Нічого подібного мені і ввісні не снилося, як те, що довелося бачити за той рік. Стільки брехні, стільки фарисейства, стільки дрібної злоби і безтямности і нещирости!
— Ну, ну, ну! — мовив учитель. — Твоє обурення гарно свідчить про твоє незіпсоване серце. Але говори трохи докладніше, що ти бачив, і що так обурило тебе?
— Докладніше! Хіба ж можливо розповісти тобі докладно все, що я пережив
