нувся на те саме місце в супроводі «рамени закона».
Там за той час зібралася вже ціла купа людей, а в середині тої купи відогравалася якась високо драматична сцена, бо з-посеред загального гомону та реготу юрби чути було раз грізно-крикливі, то знов благально-зацитькуючі слова. При наближенню сторожа публічної безпеки люди розступилися в дві лави і прихожим показалася не надто приваблива картина. П'яний стояв уже на ногах. Обома руками він держався за кляпи сурдута Хоми і теліпав свойого помічника, як грушу, обвішану дуже твердошкірими грушками, риплячи ненастанно:
— Поліція! Поліція! Арештувати його! Це злодій! Це мошенник! До ката з тобою! Ти обікрав мене! Віддай мої гроші! Де мій годинник? Поліція! Поліція!
Кляпи від сурдута бідного Хоми давно були повідривані і висіли мов нужденне фалаття; капелюх свойого противника збив п'яний на землю і топтав по нім ногами.
— Алеж… пане… чоловіче… християнине! — стогнав уриваним голосом Хома № 1, держачися руками за руки п'яниці, що сам заточуючися, не переставав теліпати його.
— Кроть твою мать за ногу! Я тобі не чоловік! Я тобі не християнин! Віддай мої гроші й годинник! Поліція! Поліція! — кричав щосили п'яний.
Тут інтервеніювало «око закона». Воно крепкою правицею вхопило п'яного за маншестер, а лівою дало йому такого сту-
