По одному бурхливому робітничому вічу, де зразу аранжери мусили витримати завзяту боротьбу з поліційним комісаром за свободу слова, а потім говорено іронічно про ті лояльні міщанські верстви, що вважають себе підпорами престолу й вівтаря за те, що вносять до цісарських кас гроші не ними зароблені, і такі ж гроші складають на будування церков і манастирів на честь Бога, в якого не вірять, і для проповідування простому людові та робітникам віри й моралі, якої самі ті, ніби освічені, верстви не признають — по тім пам'ятнім зборі, на якім наш Хома з серцем, не мігши стерпіти півслівець та іронізування, нарешті промовив «від серця», з слізьми на очах малював надолю робучого люду, з огнем святого обурення почав їздити по новочасних тиранах та кровопийцях, що насичуються потом і слізьми робучого люду, і закінчив блискучим пророкуванням швидкої побіди «з'єднаних пролетарів усього світу», при чім, на жаль, поліційний комісар перервав його на половині речення і, бачучи надто великий ентузіязм зібраних, розв'язав збори, — по тім пам'ятнім зібранню, коли сотні зворушених, розгарячених, обурених робітників купами звільна і серед живих розмов та погроз розходилися з Єзуїтського саду на всі боки міста, Хома з серцем, вирвавшись з одної такої купи, де всі мовчки і з подякою стискали йому руки, здибався на однім звороті хідника зі своїм приятелем і противником, Хомою без серця, який очевидно також ішов із тих зборів, хоч іншою дорогою.
Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 3 Оповідання (1956).djvu/401
Зовнішній вигляд