соціялістичних чи яких інших конструкцій будучини і безпредметовість суперечок про таке чи інакше уформування тої будучини.
— Он як! — скрикнув Хома з серцем. — Значить, усе те, вся боротьба за поліпшення долі робочих мас, усе змагання до соціялістичного ідеалу, вся агітація, то зайве на твою думку?
— Не плутай, братіку! — гостро скрикнув Хома без серця. — Не боротьба зайва, не змагання зайві, але зайві всі рецепти будучого устрою, всі конструкції, всі так звані ідеали. Або ще краще, навіть вони не зайві, бо і в них єсть елементи руху, розвою, сконцентрування енергії. Але треба завсіди розуміти й вияснювати, що це не жадні справжні ідеали, не жадні святощі, а тільки виплоди нашого власного духу, форми нашого думання, що з нами разом минуть і мусять змінитися. Ось що треба тямити, а не дурити людей, що ви знайшли панацею, яка раз на завжди вилічить усі їх болячки.
— Але люди потрібують віри, потрібують доґми, потрібують чогось певного, неповорушного, до чого б мали добиватися і скупчувати свою енергію.
— А на мою думку ти помиляєшся. Всього того потрібують не люди, а ті наші старі тирани та визискувачі, що сидять у нас самих, і яких ми препобожно, нетиканих і невменшених, передаємо своїм дітям і внукам, не вважаючи на всю нашу освіту й цивілізацію. Наша духова лінь і безкритичність, наша трусливість та апатія, ось хто потрібує віри, доґми,
