— А, здоров був, здоров був! — промовив Хома з серцем і озирнувся, якось немов затурбований.
— Конспіруєш і боїшся шпигів? — випалив просто з мосту Хома без серця.
— Ей, що! Ти все любиш жартувати! — відповів Хома з серцем і додав, понижаючи голос: — Розуміється, в теперішніх часах чоловік ніколи не безпечний перед тими добродіями…
— І маєш що таїти перед ними? Так, так! Усе однаковий! А може боїшся, що я сам…
— Ну, що ти вигадуєш! — скрикнув немов переляканий Хома з серцем. — Знаєш що, ходімо до Стрийського парку. Там я знаю такий затишний куток… Можемо побалакати без перешкоди.
— Про мене, хоч я волів би лишитися тут. Так давно вже чоловік не дихав тим кав'ярняним повітрям. Знаєш, иноді тужно за ним… Привикнеш до нього так, як інші звикають їсти арсенік.
Вони вийшли з кав'ярні, посідали на трамвай і поїхали до Стрийського парку, який іще був зовсім безлюдний.
— Ну, як же йдуть твої конспірації? — запитав Хома без серця. — Розуміється, твоїх секретів я не хочу знати. Питаю лише так загалом. Знаєш, я читав твої брошури і твої промови і дещо з твоїх газетних статтів.
— Ну, і що ж скажеш про них?
— Бачу в них одну цікаву еволюцію, і власне ця еволюція довела мене до того, що я сьогодні зважився по довгих роках відшукати тебе. Я рад би з твоїх власних
