кратичні з'їзди і він підносив і там свій голос у різних високих питаннях. Одним словом, його ім'я було голосне в краю, а потроху й поза його границями і часто стрічалося в газетах: одні його лаяли, інші величали, та всі віддавали признання його енергії і бездоганному особистому характерові.
Від мимовільної стрічі в тюрмі оба колишні приятелі не бачилися. Хома з серцем, маючи очі, звернені на широку арену політичного та міжнароднього робітничого життя, зовсім забув про старого товариша, що добровільно, здавалось йому, пірнув у каламутні хвилі буденщини. Натомість Хома без серця пильно слідив по газетах за діяльністю свойого теза і, коли недавно йому довелося загостити до Львова, не проминув нагоди, щоб відвідати його.
Не розпитуючи за його кватирою, він подався до одної відомої кав'ярні, де Хома з серцем оце уже тридцятий рік усе правильно в тім самім часі і при тім самім столику випивав чашку чорної кави і з купи газет набирався політичної і всякої іншої премудрости. Хома з серцем уже постарівся, посивів і вилисів, але його очі все ще палали лагідним вогнем і рівночасно неначе плавали в водиці.
— Ну, як ся маєте, Хомо з серцем? — промовив, приступаючи до нього якийсь довгов'язий, та про те кремезний і сильно сонцем обгорілий селянин, простягаючи йому грубу, мозолясту і порепану руку.
— Не пізнаєш мене? Я Хома без серця, — сказав цей і голосно засміявся.
