— Це ще гірше, як ніщо. Це ілюзія чогось, чого направду нема. Мусимо нарешті взятися серйозно до діла. Мусимо в ту ліниву масу вітхнути зворушення, пристрасть і вогонь.
— Значить, що ж? Вбивства, барикади, a la lanterne?
— О, ні! Ці старі боєві способи належать до історії. Ми держимося новочасної тактики: б'ємо ворога в його власності, в його засобах, в його почуттю безпечности, мусимо ad oculos задемонструвати йому неможливість удержання теперішнього порядку на всіх точках.
— Отже все таки пожежі, вискоки залізниць із шин, або може лише крадіжки по касах, фальшиві телеграми, викликування панік на біржах і всякі подібні штуки?…
— Якщо покажеться, якщо покажеться, — буркнув Хома з серцем.
— Слухай, друже Хомо, — мовив другий по короткій роздумі. — Я може змужичився і здичів, але ця твоя новочасна страва мені зовсім не до смаку.
— А про те це одинока дорога.
— Дорога розпуки.
— Нехай і так. Але розпука також велика сила.
— Як бомба. Лусне і вб'є.
— Ні, посіє нове життя на руїнах старого.
— Ти здавна був кепський, не хочу казати фальшивий, пророк. Але цим разом слухай, друже, справа дійсно серйозна. Я дивлюся на це діло зі становища великої більшости людности нашого краю,
