битий, упокорений не чим іншим, як — власною фантазією! Проблематична ж собі й побіда тої «rationis», бо до побіди її причиняєсь не власна її сила, суть, моральна вищість, а знов — фантазія патрова. Га, коби то всі єзуїти були такими, як патер Ґавдентій, і так фантазували, як Патер Ґавдентій. Легко би ми їх «перефантазували». Тим часом, звісно, єзуїти найменше руководяться фантазією, а переважно ratione, тому й природньо vincit ratio їх над нашим фантастичним раціоналізмом. Живою ілюстрацією до цього — історія Гнилицька.
Вищезгадана суб'єктивно-поетична вдача пробиваєсь і в наукових працях Івана Франка. Коли дійсний реаліст займаєсь наукою, виходить наука; коли ж поет, —виходить в добрім разі поезія, в лихім: доктринерство. Для приміру наведемо лише його проєкт реформи ґрунтової (поданий в часописи: «Przegląd społeczny» 1887, зош. IV., ст. 323). Переходячи поодинокі проєкти дотичної реформи, як: реформу спадкову, майорати селянські, частковання більших посілостей поміж селян і т. д. — Франко граєсь ними наче дитина м'ячем. Всі вони очевидно півзасоби, й слова доброго не варті. Єдиний засіб: приняти проєкт славного американського економіста Джорджа, знести власність особисту (індивідуальну), а завести власність колективно-національну. Значить, нарід, як одинокий властитель землі виділяє: 100 більших посілостей по 1000 моргів, 5000 середніх посілостей по 200 моргів, 600 000 дрібних посілостей по 20 моргів, і справа готова. Хто уступає зі своєї власности на користь немаючих, тому сплатиться індемнізацію. Так одним замахом пера стане новий світ, новий лад, а з ним щастя нове й гаразд новий. Проєкт для американської колонізаційної системи знаменитий — справді й для нас несогірший. У нас додати йому лише ритму й риму, а стане чудовою — дидактичною поемою!
Письменник однак наче сам пересвідчений о неприродності свого натуралізму. Бо коли б він був у сюжеті, характерах людських, то не намагав би він такими «натуралістичними образками», як от в Місії: «лизання шкіри», «витікаючий мозок», «забавка дітей випавшим людським оком», «різання дітей батьком і матір'ю» і. т. п., в котрих письменник тим завзятіше любується, чим завзятіше
