протягла і зіссала тяжка недуга, очі блищали, але гарячковим огнем, а буйне, золотисте волосся спадало без ладу на груди і на брудну пішву подушки. Груди з трудом високо піднімалися, в горлі пересохло і хрипіло, а все тіло час від часу дрижало судорожно з болю та холоду.
— Максиме! — відізвалася хора стиха.
Максим став коло неї німий із заломаними руками.
— Що то за музика?
— Гості у попа, — відповів понуро Максим.
— А! — зітхнула вона важко, немов пригадуючи собі, що з нею та де вона…
— Подай води, Максиме! В грудях щось пече, ох, як дуже пече!..
Максим мовчки пішов за водою, а вона, стогнучи, силувалася лягти вигідніше на твердій постелі, що давила до кости наболіле тіло, силувалася та надармо.
А тим часом на попівщині гучно, весело, живо йде забава. Старші панотчики засіли в невеличкій світлиці до тарока[1], а побіч них, на малім столику бутельки вина, два збани пива, таца зі шклянками та кілька пачок тютюну та цигар. Крім картяної, обов'язкової, йде між ними ще й друга бесіда — про що? Ну, звісна річ, про високу політику, про війну та мудру тактику Росії, про етимологію та фонетику, про українців та соціялізм. Усе мішається, пересипається жартами, критикується спокійно, без жару, без гарячки, як слідує старшим особам.
- ↑ Гра в карти.
