— То такий папір, шо його мошете сховати.
— А можна його їсти, як хліба не стане?
— Ах, клюпа[1] ви кльопа, пане Топропит! Ха! ха! ха! Їсти! Вам лиш апи їсти! А знаєте ви, Топропит, шо то є фатерланд?[2]
— Ні, пане, не знаю.
— Ой, ой, ой! — закричав пан Гопман, ухопив себе за голову і почав скакати по канцелярії. Добробит думав, що пана раптом зуб заболів, а то пан Гопман дивувався, що Добробит не знає про «фатерланд».
— Ну, слухайте, пане Топропит, — сказав пан Гопман, вийойкавшися трохи, — не путьте смішна! «Фатерланд», то є військо, старші, і я! Тля того «фатерланд» кошна кльопа повинна віттати все, що має, і то ще са мало путе.
— Ба, пане Гопман, а як я сам з голоду згину?
— Клюпа кльопа! Апи «фатерланд» сторов пув, а кльопа все путе! Не схинеш! А ті оплікації, про котрі я топі касав, вони путуть топі носити проценти.
— Я, пане, процентів не хочу.
— Не хочеш? То й ще й ліпше. Я то сарас сапишу то протоколь. А по спіша я сарас пішлю, щопи сапрали.
— Ні, пане, я не пристаю на те. Ану ж у мене не зародить, то що я тоді буду робити?
