й кілля!), я б і собі спробував. Дивіться — воно безпечно, чого й хотіти! Не обсунеться! А тепер отой злодій піскову верству прорив, докопався до глинки, та й кип'ячку добув!
Так міркував Василь, стоячи над ямою. Заздрим оком придивлявся, неборак, до роботи.
— Ех, ех, Господи ласкавий! Мій питомий грунтець, а тепер нехристові тисячі в кишеню вганяє! Он як, поганець, заскакує, як радіє, як руки засукує з утіхи! Що то, маєток! Кибель за киблем тягнуть із ями, аж руки собі вривають, а все для нього! Якби не такий припадок тяженький доля на мене спустила, хто знає, може б і я був тепер грошики брав та долоні засукував!
Довго стояв Василь над ямою, придивлявся до роботи, глядів та завидував. Далі пішов і свій закіп дивитись. Від весни ніхто в нім не робив. Стовпки від корби стреміли над ним; корбу знято. Для безпечности казав Василь ще влітку заложити яму дошками, щоб ніхто в неї не впав поночі. Якось дивно забилося в нім серце, коли оглянув горбок викопаної глини, обстукав дошки, покладені на отвір ями.
— Хто знає, — гадкував собі, — може тут маєток жде на мене! Може б як от сажник, другий покопав, то й нафта б показалася! Хто знає! Господь карає, Господь і милує!
— А хто знає, — шепотів йому другий якийсь голос, — може тут ще більше нещастя жде на тебе! Може Бог прогнівився
