у церкві звернені на нього, що шепти, які залітають з бабинця, йдуть ні про кого, як про нього. Далі-далі, коли пан-отець не кидав своїх натякань, Василь перестав зовсім ходити до церкви, щоб не слухати кожнісінького разу ганьби на себе. Тоді пішли ще гірші бесіди, а на остаток дійшло до того, що пан-отець явно назвав Василя „плямою на ціле село“ і заказав вірним парафіянам зближатися до того непоправного грішника.
А бідний Василь не раз, сидячи у Шміла в кутку, несміло поглядав на своїх сусідів, що пили й розмовляли за столом, а до нього й не оберталися.
Він бачив, що всі поглядають на нього косо й бокують від нього, мов від заповітреного, а хоча хто й заговорить, то якось холодно, сквапно, без тої щирости та теплоти, що ними відзначується розмова добрих знайомих, коли зустрінуться за чаркою. Василь ставав, дедалі, то більшим відлюдком, просиджував цілими днями без слова в корчмі й не міг ніколи зібратися з гадками, котрі в неладі й в якійсь сірій віддалі шибалися по його голові.
Поволі-поволі й на лице його осідав той сумний, невважливий вираз, що відзначає всіх ідіотів, у яких помалу щезає все людське, а лишаються чисто звірячі вегетативні інстинкти.
Вечір. Маєва, ясна ніч, мов легке покривало пахощів, свіжости, теплої пари та холодної роси, налягає на землю
