— Здоров був, Матію! — Ага, Матій і не повернеться! Яка маночка[1] горда! О, вже гадає, що по п'ятнадцять шісток денно тіщить, то вже й пан! Те-те! П'ятнадцять, не п'ятнадцять, — дванадцять і я дістану!
Ге, ге! Пани то, пся-юхи, мудрі голови. Вони би, бачу, потрапили чоловіка до нитки обібрати, — а він би і не постерігся! Ну, а моє ж нині яке? Хіба не те саме? Та що, — пропало, — згодився за дванадцять, стрібую за дванадцять робити. Лиш те мене лютить, що ось цей головей по п'ятнадцять, а я лиш по дванадцять. Та й чому? Хіба я слабший від нього? Хіба він ліпше робить? Бодай так!
Алеж бо-о! Приходжу до пана. „Чого хочеш, Гриню?“ — „А нічо“ — кажу. „Ну, а чого ж ти прийшов?“ „Так і так“, — кажу, — „хотів бим робити в ямі“. „Ну добре!“ — каже, — „роби“ — каже, — „в ямі“. — „А по чому дасте?“ — питаю. — „Ну по тому, по чому й другим, по дванадцять шісток“. — „Ігій на вас“, — кажу я, — по яких дванадцять? А от же ж по п'ятнадцять, виджу, роблять!“ — Хто роблять? Де роблять? — питає пан. „А он Матій“, — кажу, — „мій краян, — кажу, — по п'ятнадцять бере“. — „Який Матій? Що за Матій?“ — питає пан. — „Ну, та Матій, — кажу, — із нашого села, он тут п'ята яма від вашої крайньої. Казав, по п'ятнадцять, каже, беру. —
- ↑ Манок — багатство; маночка — багач, багатир.
