Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 4. Бориславські оповідання (1956).djvu/15

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

О, лиш дивіть, як тота корба погано крутиться. І скрипить біда, і ховзається то туди, то сюди. А кібель глини заким витягнеш зі споду на п'ятдесят сажень на верх, то аж тобі очі з голови лізуть! Крути та й крути. Дух у тобі запирає, руки мліють, гей би ти їх ножами повідсікав; ні, не пусти, — крути далі! Отже чорта з'їси, що буду крутити! Коби борзо[1] до завтра. Завтра неділя. Бігме, що наймуся до ями, до штольні! Та що, хіба до віку робити тут за таку капанину нужденну? А те, що там собі Федорова Марина поплаче, як дізнається, — угу, — мара бери! Що мене те обходить? До дому й так грошей треба, та й тут чоловік якось потребує жити в кумпанії, — а за тих вісім шістаків який біс видихає.

Ну, Богу дякувати, субота скінчилася. Ох, рук не чую! Такий собака, Іван, тяжкий. Христос би його побив. І то, заким біду з ями витягнеш, то на здох чоловікові приходить! Ех, чень то вже послідній раз я того колодюка[2] тяг!

А во[3]. Панство собі тепер проходжується. Біс би вам голови поскручував! Руки, песі сини, позакладали на черева, повбиралися та й походжують собі помежи ямами, дивляться, як мир християнський мучиться та мордує, на них роблячи! Ех, правдо, правдо, де ти на світочку діваєшся? Чи ти припадком таки в тих нехристів у кишені не сидиш?…

 
  1. Борзо — скоріше.
  2. Колодюк — колодник, каторжник.
  3. А во — а ось.