ні цікавости, ні зачудовання, ні взагалі якогось почування.
— Ну, що тату, — сказав Іван по відході паламаря, — треба б нам таки піти до ксьондза; хто знає, що йому там такого треба.
— Ая[1] синку, ая, — сказав Василь, рушаючи з місця.
Якось натяг Іван на нього кожух, загорнув на себе гуню й вдвох пішли по болоті після вчорашнього дощу.
Бориславський пан-отець був чоловік середнього віку, середнього росту і взагалі середня звичайна людина, яких багато зустріти можна. Лице його не виявляло ні одної різкої типічної риси, вдача ні одної виразної, смілої признаки, ні одної сильної пристрасти. Такі люди у нас лучаються дуже часто в так званій освіченій верстві нашого народу. Їх холодна, спокійна кров ніколи, або рідко коли бунтується проти їх розуму, тож і розум їх, не маючи сильного противника, звичайно не сягає поза межі щоденного, спокійного життя, а сягнувши поза них, чує себе зовсім не дома. Таким людям легко стати чесними й порядними людьми в звичайнім, буденнім значенню, а будь вони якими там небудь начальниками, пастирями, проводирями, їх підвладні бувають з них задоволені, та й по всьому. І бориславський пан-отець був чесний чоловік, щиро бажав добра своїм громадянам, але за хатніми справами, за одностайним рухом щоденного життя ніколи
- ↑ Ая — авжеж.
