купувати — не докупишся: дорожнеча. Ну, і одежину треба деяку справити для тата, чоботи, тощо”. От він зараз другого дня зібрався до Дрогобича, закупив кілька корців жита, свиту й чоботи татові, положив усе те сусідові на віз, а сам піхотою рушив додому.
Недобрі почуття метушилися в Івановій душі, коли пробирався манівцями по м'якім болоті до Борислава. Ще йдучи до міста, він здибав Шміла з якимись панами, що їхали возом до Борислава, і неясна гадка про нещастя, біду та загибіль прошибла йому душу. Тепер він спішився, злитий потом, задиханий, заталапаний, біг до хати, немов боявся, щоб у ній не вибух огонь, або щоб злодії не покрали з неї Бог знає яких скарбів.
Лихі прочуття Іванові справдилися. Підходячи до обійстя, він заздрів Шміла и панів на оборі. Вони через день обійшли вже все його поле, тепер оглядали будинки та город. В рукак у них були папери й вони все писали щось по них, шваркотячи з Шмілом по-німецьки.
— Що то значиться? — подумав собі Іван і боязько виступив із-за хати на обору.
— Слава Ісусу! — сказав він, низько кланяючись панам.
Пани обернулися й почали мірити його очима від ніг до голови. Шміло шваркнув щось до них і показав на зачудованого парубка.
— Ти Іван Півторак? — спитав його один пан ламаною українською мовою.
— А я, прошу пана.
