Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 4. Бориславські оповідання (1956).djvu/243

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Глибоко вже? — спитав Юдка.

— Маю чотири ями по дванадцять сажнів.

— У мене Бог дав на шостім сажні — сказав Юдка, — але то Божа воля. Треба вам копати далі, то й у вас буде, певно буде.

— І я так міркую, що буде. Що ж, коли не маю за що копати далі.

— Не маєте за що? То кепсько!

Юдка задумався. Яць тим часом зависним оком роззирався по тім полі, що недавно було його, котре не раз в гніві проклинав за неродючість. „Отже мої прокльони на мене самого спали! — думав бідолаха і знов заплакав. — Нині все те могло бути моє! Та Бог, видно, не хотів. Поле видало свої скарби, але не мені!“

— Ну, не сумуйте Яцю, — сказав по хвилі Юдка. — Може то Бог дасть, що ще все буде добре. Знаєте, що я вам скажу?

— Ну, що таке?

Юдка одвів Яця на бік за шопу і сказав:

— Купив я від вас той ґрунт, Біг заплатить вам за нього! Купив я його дешево, по 80 ринських за морґ. Знаєте, як довголітній либак міг я найліпше знати, де швидко кип'ячки докопатися. І я не ошукався. Міг би я був вам відразу дати по сто ринських за морґ, як ви жадали, але все таки торгувався. Ну що, чоловік чоловіком, а до того я ще й боявся, що ану ж грошей на копання не вистане. Тепер друга річ. Гріх би мав, якби вам в вашій біді не допоміг. Ось вам ще 80 ринських до тамтих грошей. Як ви самі цінили, так вам даю, щоб вам на мене завкридно не було.