Та доброта Юдчина до глибини зрушила Яця. Хоч і як не любив „жидівського насіння“, то все таки в пориві вдячности поцілував руку, котрою Юдка подав йому пачку банкнотів.
— Нехай вам Бог стократно віддасть, Юдко! — сказав хлоп. — Я вам тої доброти до смерти не забуду.
— Тільки знаєте, що я вам пораджу, Яцю, сказав Юдка. — Не розкидайте ви тих грошей на чотири ями. Тим часом забийти три, і копайте тільки одну, то так швидше до нори дійдете.
На тім і розсталися. Юдка побіг до своїх ям, а Яць, повен нової надії, полетів додому. Хоч і як тяжко було йому рішитися — забити три ями, то все таки тяжкий досвід з недостачею грошей і маленька сума, що він мав на дальшу роботу, наказували потіснитися. Забив три ями, відправив більшу частину робітників, задержавши тільки двох. Розрахував собі одержані гроші на дні, і з серцем, що билося мов у пропасниці, облічував, скільки днів ще треба буде робити.
А робота йшла тепер звільна. Замість м'якої глини натрапили на твердий лупанець, котрий треба було ламати оскарбами, бо рискалі не брали. В ямі в такій глибині почала бути задуха: треба було купити млинок, що відразу пожер значну частину грошей. Помалу, сумно йшла робота, тільки Яцева гарячка, де далі, все більше змагалася. Аджеж кожна хвиля, кожний удар оскарба міг принести йому рятунок, міг пробити вхід до пожаданого скарбу. Раз-у-раз хотів сам бути
