— Іди ти від мене до чорта! — крикнув роздроченим голосом. — Іди, коли не хочеш, щоб тобі каменем межи очі заїхав!
— Ну, що то? Каменем межи очі? А то за що? Ти дурний, гой смердячий! Думаєш, що тебе боюся і що твої закопи більше варті? Чекай, ще сам до мене прийдеш і будеш просити, щоб ті діри купив!
— Не дочекаєш того, парху! — крикнув Яць. — Швидше сам в них смерть свою найду!
І натиснувши шапку на чоло, ввесь тремтячи з якогось невисказаного зворушення, побіг Яць до шваґрової, що йому їсти варила. Шваґрова тепер уже направду перелякалася, побачивши його.
— Всякоє диханіє да хвалить Господа! — крикнула. — Куме шваґре, а вам що таке? Чи женеться хто за вами, чи може нещастя яке?
Яць навіть не звертав уваги на її окрик. В безсиллю сів на лаві, навіть шапки не знявши, і сказав швидко, майже одним духом:
— Кумо шваґрова, на вас одна надія, вийшли мені гроші, покинули мене робітники, а яму копати треба. Мушу кип'ячки докопатися. Згину швидше, а тої речі не покину. Поможіть мені, кумо! Я ж це не для себе. Як що буде, то буде й вам і дітям вашим. Ходіть сами, маєте дівчину вже в силі, удвох станете до корби, менший хлопець може млинкувати, а я полізу в яму, буду копати, доки сили стане. Чую, що вже недовго.
