душно!… Та й чому вони там, тумани, ліпше згори не млинкують?…
Який той Матій дурний — а хвалько!… Чи вмію платовці в'язати? Ех, ти дураку якийсь! Цікавий я, чиї ліпше зв'язані, чи ось тоті мої, чи твої? Ану, покажи мені таку силу, щоби те в'язання розірвала!..
А як він мене страшив! Хтось би гадав, що ось-ось напуджуся! А я тут ось, як у своїй хаті… (Лиш тяжко якось!… Гм! І мороз чогось часами поза плечі подирає. Але то байки!).
Ану, ти дзюбаку! У тебе дзюб гострий, у тебе зуб залізний, як у тої Яги-баби… (Чому вони ліпше не млинкують, мені щораз тяжче!…). Ану, небоже, покажи свою штуку! Раз-два-три! Бумм!… А це що так загуділо?… Таже перше як я дзюбав, то як у подушку. Глухо було! А тепер загуділо мов із порожньої бочки. Ану ще раз. Гудить, ще дужче гудить. Що це таке?… (Угу, це, бачу, мені в ухах чогось шумишь! Це нічо. Причулося. Але чого то серце мов молотом у груди ковть-ковть-ковть?… А кров, сам чую, як мені до голови жбухає…).
Ні, то нічо. Ось тут треба ще прокопати на лікоть, відтак буду ладити другий вінець платівок. Як дивно та сокира блищить до моєї лямпи! Гей[1] жива, нужда, ніби всміхається, проти мене наставляє свій залізний зуб. Тьфу, маро, щезай!…
А тій делині що? Чи й вона дуднить? Чи вона стогне мов конаючий?… Як тут
- ↑ Гей — неначе.
