дивно у тій штольні!.. Саме так виглядала та яма, що мене в неї нині крізь сон тручала тота Задуха. Задуха!!… А що? Може це й направду така, що душить ріпників? А може я докопуюся до її підземного царства, та тому так стіна дуднить?…
Боже! Що то такого? Хтось ніби холодною рукою хопив мене за шию! Хочу обернутися: не мож! Хочу зірватися: не мож! Не мож, не мож!…
— Хто тут?… Ох, це ти? Чого хочеш від мене?… Задухо, чого хочеш… від мене?..
|
|
Дзінь-дзінь-дзінь! Рятуйте! Рятуйте! Дзінь-дзінь-дзінь!… Рятуйте!
|
|
Цілий тиждень! Боже святий, а мені бачилося, що й доби нема! А де я бував, що видав! Вік би цілий розповідав, а всього би не проповів! І що це: чи снилося мені, чи й направду я літав там туди, — того вже не скажу! Мені доконче здається, що воно направду. Бо ось, так я мере[1] все видів, як от вас тут виджу. Ну, а ви говорите, що мене витягли зімлілого, неживого, то-то… А відтак, кажете, як мене відтерли, то я цілий тиждень у гарячці лежав? Угу, диво дивне, та и годі. Матію, чому ти не сядеш? Сідай ось тут, а ти Марунько ближче, тут, коло мене! Так. Я вам розповім, що я бачив.
- ↑ Мере — майже.
